Привиди Чернігівських печер

Про загадкових львівських привидів відомо досить багато, хоча таємниці їх появи досі не розгадані. Тому візьмемо на себе сміливість переміститися в Чернігів, у не менш знамениті Антонієві печери. Виявляється, це історичне місце теж може залучити бажаючих вивчати паранормальні явища. Тим більше що загадки Антонієвих печер давніші, ніж львівські, – як, власне, Чернігів – більш древнє місто, ніж Львів.

    Перші печери в столиці Чернігово-Сіверського князівства були викопані першими ченцями ще на зорі християнства – в XI столітті. Вік наймолодших печер – менше сотні років. Їх датують 1919 роком. Точної відповіді на запитання, скільки всього печер у Чернігові, немає. Однак вченими доведено: майже всі вони мали культове призначення. Там були і окремо розташовані келії ченців-затворників, і цілі підземні монастирі, що включали в себе велику кількість підземель. Але все-таки найвідомішими залишаються Антонієві печери Троїцького Іллінського монастиря, який зараз є частиною Чернігівського національного архітектурно-історичного заповідника «Стародавній Чернігів».

Вже не одне покоління дослідників хвилює інформація про дивні явища, що відбуваються в печерах. Вперше те, що називають чудесами, було помічено більше тридцяти років тому, коли члени міської спелеологічної секції почали дослідження цього унікального пам’ятника історії і спробували дізнатися, які ж таємниці він зберігає. Уже на перших етапах роботи дослідники почали помічати незрозумілі явища. То раптово відчувався запах ладану, то з’являлося відчуття, ніби хтось рухається за спиною. Можна списати все це на звичайний людський страх, але у всіх учасників експедиції був солідний досвід роботи під землею в багатокілометрових лабіринтах. Тому що всьому відбувається намагалися знайти насамперед земне пояснення. Наприклад, що десь в печерах влаштувалася релігійна секта. Справа в тому, що традиції печерного культового проживання збереглися в Чернігові та його околицях і мали місце ще в 50-ті роки минулого століття.

Але 7 лютого 1970 р., коли в процесі роботи закінчилися свічки, один з спелеологів пішов за ними до церкви Миколи Святоші. Рухаючись в повній темряві, він раптом побачив перед собою те, чого в принципі бути не могло: біля келії Антонія стояла людина в довгому одязі. Вирішивши, що це галюцинація, спелеолог заплющив очі. Коли відкрив – видіння зникло. Але коли він дістався до вівтаря, за яким повинні були лежати свічки, то виявилося, що вони теж зникли. На зворотному шляху спелеолог знову побачив ту ж людську фігуру на тому самому місці. Невелике уточнення: рухатися доводилося в абсолютній темряві, тому бачити хоч когось було в принципі неможливо. Тим не менш, очевидець клянеться, що обриси людської фігури він розрізнив чітко.

    Пізніше, аналізуючи те, що відбувається, вчені прийшли до висновку: люди, перебуваючи в цих печерах, відчувають деякий вплив з боку невідомих сил. У когось збудження різко змінювалося апатією. У кого-то, навпаки, виникав приплив енергії. Деякі скаржилися на головний біль, а у сердечників переставало колоти в серці.

Одного разу за допомогою електромагнітних приладів дослідники намагалися виявити невідомі раніше підземелля. Розкидавши по всьому комплексу мережу проводів і датчиків, фахівці «промацали» кожен сантиметр стін, стель, підлог і склепів. Інформація, яку видавали прилади, не піддавалася науковому поясненню. Єдине, з чим вирішили погодитися вчені, – в цьому місці дійсно відзначається підвищена енергетика. Адже саме такі місця вибирали для храмів ченці.

    Влітку 1995 року, коли на території монастиря велися археологічні роботи, викладачі та студенти істфаку Ніжинського педінституту не тільки спостерігали фігуру в довгих чорних одежах, але й бачили також густий туман в тупиковому ході біля церкви Миколи Святоші. З туману вимальовувалися бородате обличчя та інші людські риси. Бачення тривали годину-півтори протягом декількох днів. Його бачили багато, а місцевий художник Володимир Зінченко навіть замалював. Коли туман розсіювався, якийсь час можна було спостерігати газово-світловий ефект.

    Ким може бути цей монах і яким чином його доля вплинула на історію Антонієвих печер, залишається тільки здогадуватися. Але в наш час можна робити найсміливіші припущення щодо «біографії» того чи іншого нез’ясовного явища.