Український Дракула –  граф Василь Дунін-Борковський

Український Дракула – граф Василь Дунін-Борковський

Не так багато українців знає, що свій «упир», що обезкровлює людей, свій «Дракула» є і в Україні. Принаймні такою чорною славою окутаний в народних легендах та переказах чернігівський полковник, генеральний обозний Війська Запорозького та одна з найбагатших осіб Гетьманщини свого часу – граф Василь Касперович Дунін-Борковський.

Біографія цієї постаті є дуже цікавою та містить багато невідомого для дослідників.

Влад ІІІ Цепеш, Дракула
image-3014

Влад ІІІ Цепеш, Дракула

Граф Василь Дунін-Борковський – нащадок відомого польського шляхетського роду, що веде свій родовід від королів Данії та графів Священної Римської імперії. Його батько, Каспер, служив полковником королівських військ в Річчі Посполитій. В нагороду за Смоленську війну (1632-1635) він отримав від короля Владислава ІV маєтки на Чернігівщині (тоді ще Чернігівське воєводство). Центром цих володінь стало с. Борковка, згадку про яке Каспер «вставив» до свого прізвища.

Точних дати та місця народження Василя Касперовича невідомо. Можливо це були 1640 р. та с. Бірківка. Зовсім нічого не відомо про його дитячі та юнацькі роки. За легендою, коли Василь ще був дитиною, його сім’ю вбили під час грабіжницького рейду одного з шляхтичів. Врятуватися зміг лише він. Але є версія, що його батька, матір та сестру  було вбито козаками під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького. Щодо його братів, то за деякими даними дехто врятувався і потім служив у Війську Запорозькому, за іншими нікого з рідних не залишилось. Як там би не було, але після 1648 р. молодий Василь зникає з поля зору. Де він був і чим займався невідомо. Можливо вчився в європейських університетах або браву участь у різних військових кампаніях, що розгорілися на території Речі Посполитої.  Але після майже 20 років мовчанки В.Дунін-Борковський знову появляється у полі зору. Сталося це незабаром після підписання Андрусівського перемир’я 1667 р., що поділило Україну між Московським царством та Річчю Посполитою. Він приймає православ’я (до того був католиком), поступає на службу Війська Запорозького та вступає з дозволу царя у володіння своїми родовими маєтками в Чернігвському полку. Там же він стає в  1668 р. сотником вібельським та поступово заводить дружні відносини гетьманом Лівобережної України Дем’яном Многрішним.  Однак зраджує його та стає у віці десь 32 років в 1672 р. полковником чернігівським замість Василя Многрішного (брата Дем’яна). За це він отримує нові села та  різні привілеї, в тому числі офіційне затвердження царем його родових земель. Він стає багатою людиною та товаришує вже з іншим гетьманом Іваном Самойловичем, який його робить 1685 р. генеральним обозним (тим хто стежить за фінансами). Однак в 1687 р. Василь і його зраджує та  допомагає прийти до влади І. Мазепі, який його за обдаровує ще більше та залишає за ним посаду генерального обозного.

Таємничий граф, який так швидко піднявся по кар’єрній драбині та входив у довіру до різних гетьманів, породив про себе чимало чуток. І в першу чергу, народ його вважав характерником. Цьому сприяли деякі відомості про особливості його життя. Граф знав 12 іноземних мов, але не відомо було звідки він отримав такі знання (можливо за 20 років «зникнення» він навчився цього у Європі). Також він рідко появлявся днем, а працював вечорами та ночами. Іншою особливістю Василя було його відношення до церков. Як і багато хто в ті часи, він був щедрим меценатом на церковні справи. На його кошти лише в одному Чернігові побудували Вознесенську та Петропавловську церкви, келії Єлецького монастиря та відреставрували Успенський та Спасо-Преображенський собори. Також він жертвував величезні, навіть по тім міркам, гроші на церковне дороге начиння. Але, що дивно, при цьому в церкви В.Дунін-Борковський якось не ходив. Це помітили в народі і почали говорити, що він може й не людина, а щось інше.

Василь Касперович був двічі одружений. Про першу дружину нічого не відомо таки. А ось друга – це Марія Степанівна Шуба. Батько її, як її чоловік був колись сотником вібельським, але у 1659-1661 рр. Що цікаво, коли Василь став сотником, батько Марії в тому ж році стає чернігівським священиком. Цікаво це випадковість чи щось побачене підштовхнуло туди його!? За одними даними граф дітей не мав, що лише посилювало підозри у народі до графа. За іншими даними у нього було двоє синів, які успадкували разом з матір’ю весь великий спадок.

Такі факти лише показували, що Василь Касперович був людиною не ординарною, якби не жахливі та містичні події після його смерті.

4 березня 1702 р. у Бобровицькому замку, поблизу Чернігова у віці приблизно 63-х років помирає В. Дунін-Борковський. При цьому, що дивно, священика не звали, графа не сповідали та не причащали. Похоронили його в Чернігові, в притворі Успенського собору та поставили бронзову плиту з епітафією. Втім через деякий час в місті почали зникати люди, а багатьох знаходили мертвими з явними ознаками малокров’я, анемії. Здавалось ніби хтось ходить по ночам та п’є кров випадкових мешканців. Влада нічого зробити з цим не могла, а на справи вбивств «закривала» очі. Але й пояснити ці жахіття вона також не могла. До речі, архівні матеріали Чернігова повідомляють про наявність у 1702 р. кількох десятків  нерозкритих убивств з ознаками анемії, які слідчі не могли пояснити.

Але ще більше налякало людей, чутки про те, мертвий граф Дунін-Борковський щоночі піднімається із домовини. Він сідав в чорну карету, запряжену шестіркою чорних коней,  та у супроводі мертвих прислужників та гайдуків гасав до Бобровецького замку,  де влаштував до ранку гучні застілля. Люди розказували, що бачили, як граф давав розпорядження своїм мертвив слугам, обходи весь маєток та зникав біля старого колодяза у саду.

Цікаво, коли з часом, колодязь розкопали, то знайшли підземний хід, що вів у маленьку кімнату. У ній стояла пуста труна, а на столі лежали залишки книги, обтягнутої чорною шкірою (чорнокнижники – відьмаки). І як після цього не вірити у надприродні сили ?!

Жителі Чернігова були налякані вбивствами та мертвим графом, з яким вони все це пов’язували. Вони звернулися до архієпископа Іоана Максимовича, щоб він допоміг їм . Звернулася до священнослужителя і вдова покійного, яка хотіла, щоб він нарешті утихомирився.

Всі вони запросили архієпископа на дорогу, якою катався граф-упир. Іоан Максимович у супроводі великої процесії  з релігійною атрибутикою побачив карету графа з мертвецями, що мчалася на шаленій швидкості, та перекрив їй шлях хрестом на Червоному мосту. Міст зруйнувався і покійний чернігівський полковник зник у водах р.Стрижень.

За іншими переказами, карета зі свитою та графом претворилась у сіру хмару, що поплила за річкою. Як тільки півні проспівали, натовп людей ломанувся до Успенського собору, щоб подивтися на домовину графа. Вони відкрили її та побачили лежачого графа, наче живого, в якого в зубах ще димілася трубка. Тоді всі вже точно зрозуміли, що чернігвський полквоник та генеральний обозний Дунін-Борковський був справжнім упирем. Хтось приніс осиковий кіл та пробив ним груди покійника. А потім відвезли домовину графа в Бірківку тта закопали на березі Десни. Що цікаво, після цього моторошні вбивства припинилися.

Втім, це одна з багатьох легенд про «українського Дракулу». Однак, в кожному з варіантів легенди є одна спільна сюжетна лінія та ті самі дійові особи, зокрема Іоан Максимович, який дійсно ховав графа і присвятив йому епітафію за його благі діла. Всі ж ми знаємо стару істину, що часто легенди засновуються на реальних подіях. Не виключено, щось таке подібне могли і відбуватися.

Жителі Чернігова знають також легенду про скарб В. Дунін-Борковського. Його ще ніхто не знайшов. А зробити це можна лише знявши закляття, накладене упирем.

Як би там не було, В. Дунін-Борковський відзначився в історії України як відомий український козацький державний діяч та меценат. І тому важко сказати чи є заслуженою така чорна «ваміпрська» слава про нього. Влад ІІІ Цепеш, князь Валахії, також не заслужив слави “Дракули” як жорстокого правителя-кровопивці. Але що поробиш …Народна фантазія, наговори ворогів та творічть Брема Стокера зробили з нього такого.

Дореіч, Деякі коштовні речі В.Дунін-Борковського, передані церквам,  нині зберігаються в Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського.

Поділитись

Схожі записи

Один коментар

  1. Алекс

    Лис 5, 2015 в23:27

    ЦІкаво, але варто виправити граматичні і стилістичні помилки, русизми.

    Відповісти

Залишити коментар для Алекс Скасувати відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook