Тендеції київського європоцентризму

Тендеції київського європоцентризму

Київ сучасний
image-875

Київ сучасний

Сьогодні Київ переживає серйозні трансформації, міняючи свій ста­тус провінційного адміністративного центру на статус столичного міста. Цей процес супроводжується посиленим впливом глобалізації, змінами наго­лосів у фізичних та символічних ланд­шафтах, демографічними змінами, соціальною мобільністю, переходом до постіндустріальної економіки… Але у Києві вочевидь не існує тих сил, які впливають на зміни у місті в інших кра­їнах — в Європі, в Америці, там працю­ють зовсім інші чинники. І найбільша від­мінність — це те, що гроші поставлені у центр, вони керують процесами. Тут не працює система балансів і противаг. Це стосується конкуренції, адміністрування, політики землекористування, забудови, участі і впливу громад. Та­кож впадає в око надмірна централізація. Щоб уявити, що таке сьогоднішні міста, як вони виглядають в глобальній систе­мі — варто поглянути на Землю вночі: ми побачимо концентрацію світла, а значить активності, що позначає міста, в європей­ській частині не буде разючого контрасту між темрявою і світлом, деякі частини те­риторії, очевидно, будуть темними — ска­жімо, Сибір…

В Україні робили дослідження, ви­вчали процеси концентрації і стосун­ків центр — периферія. В результа­ті виявили, що за останні 20 років від більш-менш рівномірного «розподілу» освітлених зон на території країни ми перейшли до надмірної концентрації в зоні Києва, а «освітленість» решти території значно зменшилась.

Панорама Києва з видом на Дніпро
image-876

Панорама Києва з видом на Дніпро

Київ має всі фізичні характеристики єв­ропейського міста, і можна навіть сказа­ти — дорадянського міста: це місто, зорі­єнтоване на пішоходів, тут люди живуть в багатоквартирних будинках, користуються громадським транспортом. Під час радян­ського періоду було втрачено багато за­кладів малого бізнесу, місць, де можна по­сидіти за горнятком кави чи келихом вина. Але все це поступово повертається. Важливішим питанням є не «фі­зична форма» міста, а те, як люди прожи­вають це місто, як його використовують. Київ — це відносно молоде місто, якщо го­ворити в термінах генерацій — про те, як довго люди тут мешкають. Вони так чи інак­ше користуються цим містом, але, здаєть­ся, не зовсім навчилися пристосовуватися до суто міської реальності.

Культурне розмаїття — це майбутнє, що очікує всіх нас. Є ба­гато способів говорити про це, особливо на, так би мовити, макрорівні, якщо взяти до уваги той факт, що 500-літній період єв­ропейського домінування у світі завершується… Здається, минулого чи позамину­лого року вперше зафіксовано більшу еко­номічну активність у Тихоокеанській зоні, а не традиційно — в Атлантичній, а це гли­бинний зсув в історичному плані. Люди стають все більш мобільними. Якщо по­дивитися на Сполучені Шта­ти Америки, то у 2011-му більшість немов­лят тут народилась від неєвропейців, не від батьків європейського походження, а від «кольорових» батьків. Каліфорнія, Те­хас, Вашингтон (Округ Колумбія), Гавайї і Мехіко — це зараз штати, де немає «титульної нації», де всі однаковою мірою є національними меншинами. Це майбутнє Америки, і, цілком імовірно, майбутнє усьо­го світу. Це глобальна тенденція, бо є ви­моги економіки — якщо немає достатньої кількості робітників у певному місці, то є імміграція. А імміграція, своєю чергою, несе із собою розмаїття. Тож роз­маїття є незаперечним фактом. Виклик, що його несе із собою 21 століття, — це як зробити це розмаїття безпечним. І це над­звичайно складно, адже ми як людські істоти вже за своєю іманентною природою підозріло і не зовсім дружньо ставимося до тих, хто не схожий на нас.

Питання відновлення історич­них місць і будівель люди вважають важ­ливим, бо вони не вірять, що щось нове може бути кращим за те, що було. Але бажання відновлювати можна також частко­во пояснити тим, що людям хочеться вхо­пити, затримати втрачене. Тож ми бачимо відбудову зруйнованих церков. З погляду збереження архітектурного спадку тут не­має нічого доброго, але з емоційного по­гляду такий вид реконструкції допомагає залікувати рани минулого, і тому до цього треба ставитися серйозно.

Головне питання відновлення — чи треба відбудовувати історичні споруди точно такими, якими вони були в минуло­му. Очевидно, ні. Міста мають жити, міста мають змінюватись. Одна з причин, через яку споруджують нові фасади з імітацією старих, — вважають, що вони будуть най­кращим з того, що могли б збудувати на цьому місці. В принципі, це можливо, але ж існу­ють будинки, які треба зберігати та віднов­лювати, бо вони були «свідками» певних подій, а є інші будинки, які б ви хотіли зберегти, бо вони просто гарні, а є ще старі будинки, які, на жаль, треба знести, бо міс­то має жити і розвиватися.

Міста — це в певному сенсі організ­ми, але водночас — найбільше творіння людини. Вони мають надзвичайно склад­ну будову, устрій, структуру, вони ростуть, вони зменшуються, а якщо втрачають сенс свого існування — вони вмирають. Місто можна «віднайти заново». Чи можуть міста помирати? Так. Є ціла низка амери­канських міст, що свого часу розросталися довкола якогось одного виду індустрії, яка сьогодні абсолютно втратила своє еконо­мічне значення, ці міста потроху вмира­ють. Детройт — найбільш наочний при­клад, але поруч є ціла низка менших міст. Це стосується й Росії, в Україні теж є подібні проблеми. Промислове місто доби модер­нізму так влаштоване — якщо завод чи фа­брика зникає, місто занепадає.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook