Сьогодні Київ переживає серйозні трансформації, міняючи свій статус провінційного адміністративного центру на статус столичного міста. Цей процес супроводжується посиленим впливом глобалізації, змінами наголосів у фізичних та символічних ландшафтах, демографічними змінами, соціальною мобільністю, переходом до постіндустріальної економіки… Але у Києві вочевидь не існує тих сил, які впливають на зміни у місті в інших країнах — в Європі, в Америці, там працюють зовсім інші чинники. І найбільша відмінність — це те, що гроші поставлені у центр, вони керують процесами. Тут не працює система балансів і противаг. Це стосується конкуренції, адміністрування, політики землекористування, забудови, участі і впливу громад. Також впадає в око надмірна централізація. Щоб уявити, що таке сьогоднішні міста, як вони виглядають в глобальній системі — варто поглянути на Землю вночі: ми побачимо концентрацію світла, а значить активності, що позначає міста, в європейській частині не буде разючого контрасту між темрявою і світлом, деякі частини території, очевидно, будуть темними — скажімо, Сибір…
В Україні робили дослідження, вивчали процеси концентрації і стосунків центр — периферія. В результаті виявили, що за останні 20 років від більш-менш рівномірного «розподілу» освітлених зон на території країни ми перейшли до надмірної концентрації в зоні Києва, а «освітленість» решти території значно зменшилась.
Київ має всі фізичні характеристики європейського міста, і можна навіть сказати — дорадянського міста: це місто, зорієнтоване на пішоходів, тут люди живуть в багатоквартирних будинках, користуються громадським транспортом. Під час радянського періоду було втрачено багато закладів малого бізнесу, місць, де можна посидіти за горнятком кави чи келихом вина. Але все це поступово повертається. Важливішим питанням є не «фізична форма» міста, а те, як люди проживають це місто, як його використовують. Київ — це відносно молоде місто, якщо говорити в термінах генерацій — про те, як довго люди тут мешкають. Вони так чи інакше користуються цим містом, але, здається, не зовсім навчилися пристосовуватися до суто міської реальності.
Культурне розмаїття — це майбутнє, що очікує всіх нас. Є багато способів говорити про це, особливо на, так би мовити, макрорівні, якщо взяти до уваги той факт, що 500-літній період європейського домінування у світі завершується… Здається, минулого чи позаминулого року вперше зафіксовано більшу економічну активність у Тихоокеанській зоні, а не традиційно — в Атлантичній, а це глибинний зсув в історичному плані. Люди стають все більш мобільними. Якщо подивитися на Сполучені Штати Америки, то у 2011-му більшість немовлят тут народилась від неєвропейців, не від батьків європейського походження, а від «кольорових» батьків. Каліфорнія, Техас, Вашингтон (Округ Колумбія), Гавайї і Мехіко — це зараз штати, де немає «титульної нації», де всі однаковою мірою є національними меншинами. Це майбутнє Америки, і, цілком імовірно, майбутнє усього світу. Це глобальна тенденція, бо є вимоги економіки — якщо немає достатньої кількості робітників у певному місці, то є імміграція. А імміграція, своєю чергою, несе із собою розмаїття. Тож розмаїття є незаперечним фактом. Виклик, що його несе із собою 21 століття, — це як зробити це розмаїття безпечним. І це надзвичайно складно, адже ми як людські істоти вже за своєю іманентною природою підозріло і не зовсім дружньо ставимося до тих, хто не схожий на нас.
Питання відновлення історичних місць і будівель люди вважають важливим, бо вони не вірять, що щось нове може бути кращим за те, що було. Але бажання відновлювати можна також частково пояснити тим, що людям хочеться вхопити, затримати втрачене. Тож ми бачимо відбудову зруйнованих церков. З погляду збереження архітектурного спадку тут немає нічого доброго, але з емоційного погляду такий вид реконструкції допомагає залікувати рани минулого, і тому до цього треба ставитися серйозно.
Головне питання відновлення — чи треба відбудовувати історичні споруди точно такими, якими вони були в минулому. Очевидно, ні. Міста мають жити, міста мають змінюватись. Одна з причин, через яку споруджують нові фасади з імітацією старих, — вважають, що вони будуть найкращим з того, що могли б збудувати на цьому місці. В принципі, це можливо, але ж існують будинки, які треба зберігати та відновлювати, бо вони були «свідками» певних подій, а є інші будинки, які б ви хотіли зберегти, бо вони просто гарні, а є ще старі будинки, які, на жаль, треба знести, бо місто має жити і розвиватися.
Міста — це в певному сенсі організми, але водночас — найбільше творіння людини. Вони мають надзвичайно складну будову, устрій, структуру, вони ростуть, вони зменшуються, а якщо втрачають сенс свого існування — вони вмирають. Місто можна «віднайти заново». Чи можуть міста помирати? Так. Є ціла низка американських міст, що свого часу розросталися довкола якогось одного виду індустрії, яка сьогодні абсолютно втратила своє економічне значення, ці міста потроху вмирають. Детройт — найбільш наочний приклад, але поруч є ціла низка менших міст. Це стосується й Росії, в Україні теж є подібні проблеми. Промислове місто доби модернізму так влаштоване — якщо завод чи фабрика зникає, місто занепадає.
Залишити коментар