Міфологія

Міфологія українців бере свої початки в добу первісно-общинного ладу, в той час, коли людина почала осмислювати явища навколишньої дійсності, та пройшла шлях трансформації у світогляді, давніх арійців, трипільців, слов’янських племен, русичів, шляхетного козацтва, та, нарешті, в світобаченні наших з вами сучасників.

Космогонічні вірування – це система народних міфологічних вірувань та поглядів на сутність і походження світу, небесних тіл Сонячної системи, природних і стихійних явищ. Космогонічні вірування відображені в усній народній творчості, зокрема в міфах, легендах, переказах, піснях, колядках тощо. Ці вірування ...

Читати далі

Ярило – східнослов’янський бог весняних робіт, плотської любові та статевих пристрастей. Вважається чоловіком богині Лелі та, ймовірно, позашлюбним сином Велеса та Додоли – дружини Перуна. Місяць цього бога – травень (ярець – інша назва). Його ім’я походить від кореня «яр», ...

Читати далі

Лель – слов’янський бог кохання, шлюбу. Традиційно вважається сином богині Лади та братом Лелі. При цьому богиню Лелю та бога Леля часто представляють як близнят. За деякими джерелами цей бог має інше ім’я – Полель, за іншими – це його ...

Читати далі

          Пек – слов’янський бог Пекла, а також всілякої біди, зокрема війни, кривавих бійок, кровопролить ти ін. Він син володарів Підземного Світу – Чорнобога та Мари. Слов’яни його уявляли кровожерним, страхітливим, підступним, нещадним. При цьому він ...

Читати далі

        Мара ( Марена) – слов’янська богиня зла, темної ночі, страшних сновидінь, мору, хвороб, смерті та володарка Підземного Світу – Наві. Вважалася уособленням всіх нечистих сил. Ім’я цієї богині пов’язано зі словами «морок, «морочити», «смерть», «марево», «мор» ...

Читати далі

Серед демонологічних образів стародавніх повір’їв українців споріднені за суттю і походженням водяник, лісовик, домовик, болотяник та ін., що уособлювали різновиди нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, водяник походить від чорта. Після скинення Богом чорта та злих ...

Читати далі

За народними уявленнями, це страшні велетні, що харчу­ються здебільшого сирим людським м’ясом. Від звичайних велетів песиголовці відрізняються собачою головою, одноокістю та неймовірною жорстокістю. Якщо песиголовець напав на людину, порятунку можна не чекати. Зустрічаються песиголовці в українській міфології досить часто, і ...

Читати далі

Окрім повір’їв, пов’язаних з живими істотами, що наділялися народною уявою надприродними властиво­стями, широко побутували в народі й повір’я про деякі категорії незвичайних небіжчиків, так званих залеж­них покійників. Заложні мерці — померлі неприродньою смертю люди (утопле­ники, самогубці). На відміну від тих ...

Читати далі

В українських народних повір’ях таке ж проміжне місце між віруваннями у незвичайних (заложних) покійників та духів-демонів посідають уявлення про русалок та нявок. Русалка — один із найколоритніших обра­зів української демонології. Деякі дослідники вважають, що русалка — язичницьке божество, яке сприяє ...

Читати далі

Широке використання води з магічною матою ціллю відома давно. Особливо цінувалася так звана непочата вода, яку треба набирати з трьох чи семи криниць (коли ще в ній зорі відбиваються) до схід сонця. На Слобожанщині цілющі властивості приписувалися і «вечірній воді». ...

Читати далі

Вовкулака — людина, здатна обертатися вовком або зачак­лована в цього звіра. Вовк — символ хороброго воїна. Він є першопредком, охоронцем роду. Згідно з традиційними уявленнями українців, до надзвичайних, напівфантастичних істот належить і «вовкулака» або «вовкун». Побутує версія про дві ка­тегорії ...

Читати далі

Широкий комплекс народних вірувань та уявлень українців пов’язаний з людьми, яким приписувалися надприродні властивості (чаклунами, знахарями, відьмами, вовкулаками та ін.). Ці вірування, що мають спіль­ну, давньослов’янську основу, в Україні позначаються і регіональними особливостями: термінологічною своєрідністю, мірою побутування та поширення різних ...

Читати далі

Серед богів київського пантеону ім’я Симаргла найзагадковіше. Йдеться не стільки про опікунські функції, як передусім про морфологічну форму слова. В ній відчувається не властивий для українськоїмови збіг трьох приголосних, що вельми ускладнює вимову. Очевидно, саме ця причина призвела до того, ...

Читати далі

Серед київського Олімпу зайняла місце й богиня-жінка – Мокоша. Чим заслужила вона таку повагу у великого князя? Щоб відповісти на це запитання, мусимо проаналізувати тодішню як політичну, так і духовну ситуацію. Це слід зробити ще й тому, що дослідники досі ...

Читати далі

Почнемо з лінгвістичного аналізу цього ймення бога. Воно вільно розчленовується на два корені – “Стри” і “бог”.Але при уважнішому ознайомленні виникає чимало загадкового та незрозумілого. Хто в лінгвістів зможе точно розшифрувати перший корінь – стри? Що означає це слово? Багато ...

Читати далі

Пошук

Ми на Facebook